Подпишитесь на новости:

Конкурс молодых пианистов-импровизаторов имени Дмитрия Темкина


Победитель конкурса Альберт Сапрыкин (Украина, г.Киев).
Конкурс таперов. Фрагмент из кинофильма Фреда Циннемана «High Noon»
(композитор Дмитрий Темкин).


Лауреат II премии конкурса Алексей Боголюбов (Украина, г.Киев)
А. Боголюбов «Steps to the Dream»


Лауреаты III премии конкурса Андрей Денисов (Россия, г.Тула) и Павел Полончук (Украина, г.Черкассы) исполняют импровизации на тему Дмитрия Темкина «A Heart Must Learn to Cry»

Біографія Дмитра Тьомкина


1898 – 1921 (Кременчук та Санкт-Петербург, Росія)

Дмитро Зиновійович Тьомкін народився у Кременчуці 10 травня 1894 року. Його мати, Марія, (дівоче прізвище Тартаковська) була вчителькою музики, а батько, Зіновій – лікарем. Навчався у Санкт-Петербурзькій консерваторії по класу фортепіано у Фелікса Блуменфельда та Ізабелли Венгерової, а по класу композиції - у Олександра Глазунова, директора консерваторії. У вільний час Тьомкін відвідував кафе «Бродячий собака», спілкуючись з іншими авангардними артистами богеми, серед яких були його співучень Сергій Прокоф’єв та танцівник Михайло Фокін.

Професійний дебют Тьомкіна у кіно відбувся у кінотеатрах Санкт-Петербурга, де він складав музику до російських та французьких німих кінофільмів. Він також виступав акомпаніатором у балерини Тамари Карсавіної під час концертів на фронті та імпровізував на фортепіано під час вистав комедійного актора Макса Ліндера. Цей досвід та навички, здобуті під час навчання допомогли закласти основу його кар’єри у американській кіномузиці. Інтерес до американської популярної музики у Тьомкіна з’явився у Росії, де він вперше почув пісню Ірвінга Берліна „Александр рэгтайм бенд” у кафе «Бродячий собака», де його познайомив з регтайм, блюзом та раннім джазом один з його студентів по класу фортепіано, чорношкірий співак менестрель-шоу з Нью-Орлеану, який залишився у Росії після турне вар’єте.

Початок життя Тьомкіна у Санкт-Петербурзі співпав з такими політичними подіями як повалення царя, Російська революція, та утворення Радянської Росії. Невідомо його місцеперебування з 1919 по 1921 роки. Очевидно, він приймав участь у музичному оформленні повторної постановки „Штурм Зимового палацу” 1920 р. У цій масштабній інсценізації приймали участь тисячі виконавців, серед яких було 500 музикантів та 125 балетних танцівників.

Передчуваючи сумну долю музики у Радянській Росії, Тьомкін вирішив виїхати до Германії, де його батько жив у Берліні з другою дружиною. (На щастя, Тьомкін добре володів як німецькою, так і французькою мовами).

1921-1923 рр. (Берлін, Германія); 1924-1925 (Париж, Франція)

У Берліні Тьомкін брав уроки у Феруччо Бузоні та його учнів (Егона Петрі та Міхаеля Цадори), був концертним піаністом та писав легку популярну та класичну музику: етюди, фокстроти, марші та вальси. Його виступ у Берлінській філармонії з другим фортепіанним концертом Ліста у подальшому допоміг його репутації як піаніста. За порадою сусіда по кімнаті та колеги-піаніста Міхаеля Карітона Тьомкін разом з останнім відправився на гастролі до Парижу. Вони виступали як дует піаністів, що було модним у той час. Російський співак Федір Шаляпін багато розповідав Тьомкіну про Америку, про те, як добре платять за водевільні турне, та про попит на гастролі європейських музикантів. Зрештою це призвело до запрошення від Бродвейского театрального магнату Моріса Геста, ще одного російського емігранта, взяти участь у якості фортепіанного дуету у водевільному турне.

1925-1929 рр. (Нью-Йорк, Нью-Йорк)

Тьомкін приїхав до Нью-Йорку у 1925 р. Вони з Карітоном грали у мережах Кейт/Елбі та Орфей, акомпануючи балетній трупі під керівництвом Альбертини Реш, балерини та хореографа, яка народилася у Австрії. З часом професійні відносини перейшли у особисті і Тьомкін одружився з „Альбертіночкою” у 1927 р.

На початку 1927 р. шляхи Тьомкіна з Карітоном розійшлися, він поїхав у турне по країні разом з Альбертиною Раш та її ”Американським балетом”. Він був музичним директором та аранжувальником труппи з 30 танцівників. Ритми балету пізніше вплинули на чутливість музики Тьомкіна до кінофільмів, адже він уявляв рухи людей у кінокадрі наче танець на сцені. Пізніше того ж року він дав сольний концерт у Карнегі-Холлі, під час якого він виконував сучасні твори Олександра Скрябіна, Френсіса Пуленса, Олександра Тансмана та Моріса Равеля, а також і свої власні композиції, квазі-джаз, перед американськими слухачами. У той час як Тьомкін продовжував давати концерти як соло-піаніст, Альбертіна ставила балетні покази та дорогі музичні постановки. Однією з них була Рапсодія у стилі блюз Джорджа Гершвіна, у якій Тьомкін виконував головну партію фортепіано.

У 1928 р. молодята приїхали до Парижу, де Тьомкін виступив у Паризькій опері. До програми входила Рапсодія та європейська прем’єра концерту Гершвіна для фортепіано. Був присутній сам Гершвін. Після повернення до Сполучених Штатів Тьомкін поїхав у концертне турне по країні, виступаючи з французькою музикою імпресіоністів упереміж із джазовими номерами. Це стало його останнім турне, тому що у 1929 р. біржовий крах на Уолл-стріт відібрав роботу і у Тьомкіна, і у Реш. Запрошення прийняти участь у прем’єрі Голлівудського фільму надихнуло подружжя на переїзд до Каліфорнії та пошуки роботи на теренах музичних звукових фільмів, що тільки з’являлися.

1929-1967 рр. (Голівуд, Каліфорнія)

У пролозі „Ночі на Бродвеї” до світової прем’єри „Бродвейської мелодії” виробництва Метро-Ґолдвін-Меєр у Китайському театрі Граумана у лютому 1929 р. було представлено балетну трупу Альбертіни Реш (привезену вперше з Нью-Йорку та Європи до Лос-Анджелесу Сідом Грауманом виключно для цього показу). У програмі був також „Романтичний балет” на музику Тьомкіна, хореографом якого була Реш, він був представлений її танцювальною трупою. До кінця року Реш виконала постановку трьох MGM мюзиклів. (Тьомкін продовжував писати музику для трупи Альбертіни Реш. За його словами „Якщо ти не можеш заробити гроші для своєї дружини, все безнадійно”). Реш розповіла керівникам MGM про „Балет з Марсу” Дмитра, і вони доручили йому озвучити 2 хореографічних номери Реш. Восени 1929 року, Дмитро підписав контракт зі студією. Протягом наступних двох років він складав музику для балетних номерів Реш у Devil-May-Care, The Rogue Song (Пісня шибеника) та Lord Byron of Broadway (Бродвейський лорд Байрон).

Тьомкін прийшов працювати до компанії Universal у 1931 р., щоб створити „Resurrection” (Воскресіння) на російську тематику, це була його перша спроба у немузичному кіно. Восени 1932 р. Тьомкін повертається до Нью-Йорку, щоб створити скороминущу Бродвейську постановку за п’єсою Монтегю Гласса „Стримання витрат”. Тьомкін брав участь у багатьох Бродвейских ризикованих авантюрах та написав музику до п’єси та мюзиклу, які не були поставлені. Наступного року він повернувся до Каліфорнії і саме „Аліса у країні чудес” у постановці Парамаунт була його першою можливістю написати та аранжувати музичний супровід та пісні для значного кінофільму. До зустрічі з режисером Френком Капра замовлення на створення музики до кінофільмів були епізодичними. Вони познайомилися на вечірці, згодом відносини переросли у дружбу. Першим спільним досвідом став фільм „Загублений горизонт” (Lost Horizon) (1937). Музика до цього кінофільму прославила Тьомкіна як великомасштабного композитора творів для симфонічних та хорових колективів – щасливий розвиток отримав його інтерес до оркестрування. (Завдяки його постійному захопленню музичними кольорами він почав використовувати незвичні поєднання інструментів, діалоги у фільмах теж були озвучені таким чином, що інструментальна партія відповідала діапазону та тембру голосу актора). Музику Тьомкіна до „Загубленого горизонту” була номіновано на Оскар, хоча сама номінація стосувалася голови музичного відділу.

Тандем Капра – Тьомкін продовжив співпрацю над фільмами „З собою не забереш” (You Can't Take It with You) (1938 р.), „Пан Сміт їде до Вашингтону” (Mr. Smith Goes to Washington) (1939 р.), „Познайомтесь з Джоном Доу” (Meet John Doe) (1941р.), та „Це чудове життя” (It's a Wonderful Life) (1947 р.). під час другої світової війни Капра замовив Тьомкіну написати музику до тренувального та ідеологічного циклу фільмів „Чому ми воюємо” (Why We Fight), створеного Військами зв’язку. Результатом стала музика до дюжини документальних фільмів, серед яких „Темношкірий солдат” (The Negro Soldier) (1944 р.) та „Битва при Сан-П’єтро” (The Battle of San Pietro (1945 р.)

Дружні стосунки, які склалися під час написання музики для армійських фільмів, додали роботи Тьомкіну. Він написав музику для фільму продюсера Стенлі Крамера „Отже, це Нью-Йорк” (So This Is New York) (1948 р.), „Чемпіон” (Champion) (1949 р.), „Будинок сміливця” (Home of the Brave) (1949 р.), „Сірано де Бержерак” (Cyrano de Bergerac) (1950 р.), та „Люди” (The Men) (1950 р.). Проте напрямок кар’єри Тьомкіна змінив фільм Крамера та режисера Фреда Зіннеманна „Саме ополудні” (High Noon) (1952 р.). Оригінальна музика, в якій поєднувався звук та лірика, „Не залишай мене, мій милий” (Do Not Forsake Me, Oh My Darlin) розвиває тематичну пісенну ідею. Популярність пісень, створених для фільмів у той час, росла. Найближчий десяток років Тьомкін сам створював пісні та балади майже у кожному фільмі, музику до якого він створював, часто співпрацюючи з Недом Вашингтоном чи Полем Френсісом Вебстером. До списку пісень, номінованих на Оскар, увійшли: „Я тебе люблю” (Thee I Love) з „Мирних шляхів”, лейтмотив з „Дикого вітру”, „Несподівані шляхи кохання” з „Молодої землі”, „Зелене листя літа” з „Аламо”, головна пісня з „Безжалісного міста”, та „Так мало часу” з „55 днів у Пекіні”. Його хист до написання пісень у поєднанні з досвідом написання музики до фільмів створював пісенні композиції, які прикрашали фільми з драматичним сюжетом.

Мелодійний хист є складовою частиною довготривалості спадщини Тьомкіна. Він створював музику інстинктивно, що, можливо, допомогло йому досягнути успіху. Продюсер Генрі Хенігсон казав: „Він погоджувався з усіма, але робив те, що вважав за потрібне”. Музичний талант Тьомкіна, особистість, яка викликала симпатію, та ламана англійська мова (він писав про те, що говорить мовою з акцентом у своїй автобіографії „Будь ласка, не почувайте ненависті до мене” (1959 р.), дали йому можливість піти з цим до Голівуду. Еріх Вольфганг, Корнгольд, Франц Ваксман та інші європейські композитори-емігранти були поміченими у Голівуді, але Тьомкін був єдиним таким російським композитором.

Його довготривала дружба з Капрою, Крамером та іншими кінорежисерами є доказом особистих та ділових якостей. Він створив музику для таких фільмів Альфреда Хічкока: „Тінь сумніву” (Shadow of a Doubt) (1942 р.), „Незнайомці у поїзді” (Strangers on a Train) (1951 р.), „Я сповідаюсь” (I Confess) (1953 р.), та „Якщо скоєно убивство, телефонуйте „М”” (Dial M for Murder) (1954 р.). Результатами його 20-річної співпраці з Говардом Хавксом стали „Тільки ангели мають крила” (Only Angels Have Wings) (1939 р.), „Червона ріка” (Red River) (1948 р.), „Щось” (The Thing) (1951 р.), „Велике небо” (The Big Sky) (1952 р.), „Земля фараонів” (Land of the Pharaohs) (1955 р.), та „Ріо Браво” (Rio Bravo) (1959 р.).

Хоча він писав музику для вестернів, таких, як „Дуель під сонцем” у 1940-х роках, (Duel in the Sun), тісніше за все його пов’язує з цим жанром його музика для „Саме ополудні” (High Noon); фільмів Джона Вейна „Червона ріка” (Red River), „Ріо Браво” (Rio Bravo), та „Аламо” (The Alamo); „Велетень” (Giant) (1956 р.); та лейтмотив для телесеріалу Rawhide. Музика Тьомкіна для двох найбільш виразних вестернів, „Людина з Заходу” (The Westerner) (1939 р.) та „Мирні шляхи” (Friendly Persuasion) (1956), режисера Уільяма Уайлера менш відомі, але не менш визначні.

У 1950-х та на початку 1960-х років Тьомкін перебував на вершині слави, отримавши чотири Оскара за шість років (1952-1958). Його слава як композитора кінофільмів була майже безпрецедентною. Він був заявлений на два Оскара (за музику до фільму та пісню) за „Саме ополудні” (High Noon), та отримав ще дві статуетки Оскара за „Високий та могутній” (The High and the Mighty) та „Старий і море” (The Old Man and the Sea). На створення соковитої, ліричної музичної напруги останнього фільму його надихнула риболовля з давнім другом Франком Капрою. Широкомасштабні роботи до фільмів продовжили „Гармати острову Навароне” (The Guns of Navarone) (1961 р.) та „55 днів у Пекіні” (55 Days at Peking) у співпраці з продюсером Семюелем Бронстоном (1963 р.), „Падіння Римської Імперії” (Fall of the Roman Empire) (1964 р.), та „Світ цирку” (Circus World) (1964 р.).

Незалежна особистість Тьомкіна відобразилася у його музиці та діловому житті. На відміну від своїх сучасників, він ніколи не мав довгострокового контракту зі студією, таким чином залишаючись найбільш визначним незалежним композитором протягом усього часу розквіту системи студій з 1930-х по 1950-ті роки. У журнальній статті він сказав: „Якщо я маю успіх, то все це завдяки незалежному фільму”. Його статус вільного агента дозволяв йому укладати контрактні строки на свою користь, що, в свою чергу, було добре для інших композиторів. Він агресивно боровся за музичні видавничі права та створив власну музичну видавничу компанію ASСAP, Volta Music Corporation. Він якось сказав журналісту Дейву Епштейну: „Я борюся ... всього-на-всього за гідність. Не тільки композитора, а й усіх митців, відповідальних за кіно”. З цією метою він боровся за право участі чорношкірих музикантів у оркестрах. (Він тісно співпрацював з багатьма чорношкірими музикантами, зокрема, з Джестером Херстоном).

Приймаючи до уваги всю чарівну музику до кінофільмів та пісні, створені за більш ніж 40-річну кар’єру, може видатися дивним, що слава Тьомкіна базувалася на єдиному випадку на телебаченні. Коли Тьомкін отримав Оскара за кращу музику за „Високого та могутнього” (The High and the Mighty) у березні 1955 року, він хотів подякувати класичним композиторам. (нещодавно Тьомкіна було виправдано під час процесу по звинуваченню у плагіаті, частково завдяки свідченням експерта-музикознавця Сігмунда Спета, який продемонстрував, що, якщо удаватись до крайнощів, майже будь яка музична тема може бути подрібнена на коротенькі мотиви, що мають попередників у класичній музиці). Своєю ламаною англійською він висловив свою „подяку тій силі, яка робить мене успішним та додає особливості цьому місту...”. Коли він почав називати давно померлих композиторів Брамса, Штрауса, Вагнера та Бетховена, аудиторія вибухнула сміхом. У спробі віддати шану музичному минулому, глядачі помилково зрозуміли, що Тьомкін підтверджує той факт, що у музиці для кінофільмів вільно запозичена класична музика.

1968-1979 р.. (Лондон, Англія, Париж, Франція)

Чудове життя Тьомкіна у Америці закінчилось у 1967 році зі смертю дружини, Альбертіни Реш. Коли він повертався до свого будинку у Windsor Square-Hancock Park у Лос-Анджелесі після похоронної процесії, на нього напали і побили грабіжники. Тьомкін виставив будинок на продаж та повернувся до Європи. Він став виконавчим продюсером фільму „Чайковський” та аранжував музику композитора, за що був номінованих на Оскар у категорії іноземних фільмів. Відзнятий у Росії в епоху перед гласністю, цей радянсько-американський фільм надав йому можливість повернутися на батьківщину.

У 1972 році Тьомкін одружився у Лондоні з Олівією Сінтією Петч.Вони мали резиденції у Лондоні та Парижі, де Тьомкін насолоджувався, граючи на фортепіано класичну музику. Дімі, як називали його друзі, помер у Лондоні 11 листопада 1979 року. Тьомкін не дожив до того часу, коли виріс інтерес до записів та концертів музики до кінофільмів. Завдяки зусиллям багатьох організацій та окремих осіб зі збереження та відновлення, багато лейтмотивів та музики з його менш відомих фільмів стали доступними, до них відносяться оригінальні саундтреки для „Великого неба” та „36 годин”, перезаписи музики з „Негараздів на Столовій Горі” та „Тарзана та русалки”, концертні виконання сюїт з „Джерела” (The Well), „Бойового фургону” (The War Wagon), та „Людини з Заходу”.

У фільмах та на дисках спадщина та дух Тьомкіна живе у його музиці.


Нагороди Дмитра Тьомкина

1938 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію (номінація надійшла до музичного відділу студії Колумбія, голова Морріс Столофф).
Музика (музика до кінофільму) "Загублений горизонт" (1937).

1940 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (музика до кінофільму) "Пан Сміт їде до Вашингтону" (1939).

1943 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Корсиканські брати" (1942).

1944 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Луна і грош" (1943).

1945 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Міст Сан Ліс Рей" (1944).

194? Воєнне Відомство Сполучених Штатів Америки
Особливе відділення, особливий наказ: за особливі заслуги у якості музичного директора, за створення музичного супроводу та керівництво пропагандистських та тренувальних фільмів для військ зв’язку Армії Сполучених Штатів Америки.

1950 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Чемпіон" (1949).

Національна Асоціація Американських композиторів та диригентів (NAACC)
Грамота: видатні заслуги у написанні музики до фільмів.



1953 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію та статуетка Оскар: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Саме о полудні" (1952).



Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію та статуетка Оскар: музика (пісня) "Саме ополудні" (Не залишай мене, мій милий) з одноіменного фільму (створення музики).



Асоціація іноземної преси Голівуду
Номінація на Золотий глобус та статуетка Золотого Глобуса: найкраща оригінальна музика до фільму "Саме ополудні" (1952).



1955 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (пісня), “Високий та могутній” з фільму "Високий та могутній" (створення музики).

Асоціація іноземної преси Голівуду
Нагорода за особливі досягнення (1954): творчий музичний внесок до кіномистецтва.

Спілка іноземних композиторів, Париж, Франція
Почесне довічне членство: визнання внеску у справу міжнародних дружніх стосунків та порозуміння через музичні досягнення.

Університет Лойоли, Ніцца, Франція
Нагорода музичного відділу.

Незалежна церковна духовна музика
Нагорода.

1957 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Велетень" (1956).

Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (пісня), “Я тебе люблю” з кінофільму „Мирні шляхи” (1956) (створення музики).

Асоціація іноземної преси Голівуду
Номінація на Золотий глобус: найкраща оригінальна музика до фільму - кінофільм "Мирні шляхи" (1956).

Асоціація іноземної преси Голівуду
Нагорода за особливі досягнення (1956): нагорода-визнання за музику до кінофільмів.

Визначний запис
Золотий запис: “Мирні шляхи” (Я тебе люблю)” з одноіменного фільму (написання музики).

Музичний журнал Downbeat magazine
Почесний знак: найкраща оригінальна пісня, “Мирні шляхи (Я тебе люблю)” з одноіменного фільму.

Щоденна газета Радіо-Телебачення
Почесний знак: пісня-хіт року, “Мирні шляхи (Я тебе люблю)” з одноіменного фільму.

Університет Лойоли, Лос-Анджелес
Нагорода музичного відділу.

1958 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (пісня), “Дикий вітер” з одноіменного фільму (1957) (створення музики).



1959 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію та статуетка Оскар: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Старий та море" (1958).


Музичний журнал Downbeat magazine
Почесний знак: найкращий музичний супровід до фільму "Старий та море" (1958).

Журнал Motion Picture Exhibitor
Номінація на Золоту лаврову гілку: найкраща музика до фільму "Старий та море" (1958).

Великий Лос-Анджелеський прес-клуб
Почесний знак.

The Christophers
Нагорода Christopher.

1960 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (пісня), “Несподівані шляхи кохання” з Молодої землі (1959) (створення музики).

Міністерство Культури, Франція
Медальйон на червоній стрічці: кавалер національного ордену Почесного легіону, за внесок у французьку культуру, підтримку французьких композиторів, поширення їх музики у Сполучених Штатах, та поширення музики американських композиторів у Франції.

Журнал Boxoffice magazine
Нагорода: кращий композитор.

1961 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Аламо" (1960).

Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (пісня), “Зелене листя літа” з фільму "Аламо" (створення музики).

Бнай Брит Інтернэшнл (Лос-Анджелеське відділення)
"Людина Року" у номінації „Музика”.


Асоціація іноземної преси Голівуду
Номінація на Золотий глобус та статуетка Золотий Глобус: найкраща оригінальна музика - кінофільм "Аламо" (1960).


Журнал Boxoffice magazine
Нагорода: кращий композитор.

Журнал Motion Picture Exhibitor magazine
Номінація на Золоту лаврову гілку Найкраща музика до фільму "Аламо".

Національна галерея ковбойської слави та центр спадку Заходу
Місто Оклахома, відомий зараз як Національний музей ковбойського та вестерновського спадку, нагорода спадку Заходу: створення музики до музичного кінофільму "Аламо" (1960).

1962 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музичний супровід до драматичного чи комедійного фільму "Гармати острову Навароне" (1961).

Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (пісня), “Безжалісне місто” з одноіменного фільму (1961), (створення музики).


Асоціація іноземної преси Голівуду
Номінація на Золотий глобус та статуетка Золотий Глобус: найкраща оригінальна музика - кінофільм "Гармати острову Навароне" (1961).



Асоціація іноземної преси Голівуду
Номінація на Золотий глобус та статуетка Золотий Глобус: найкраща оригінальна музика "Безжалісне місто” з одноіменного фільму (1961).


Національна Академія звукозапису (NARAS)
Номінація на Греммі: найкраща інструментальна мелодія чи пісня "Гармати острову Навароне" (1961).

Національна Академія звукозапису (NARAS)
Номінація на Греммі: найкращий альбом саундтреків чи запис музики до кіно чи телефільму "Гармати острову Навароне".

Журнал Boxoffice magazine
Нагорода: найкращий композитор.

Журнал Motion Picture Exhibitor magazine
Номінація на Золоту лаврову гілку: найкраща пісня “Безжалісне місто” з одноіменного фільму.

Журнал Motion Picture Exhibitor magazine
Нагорода Золота лаврова гілка: найкраща музика.

1963 журнал Motion Picture Exhibitor magazine
Нагорода Золота лаврова гілка: найкраща музика.

1964 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: найбільш оригінальний музичний супровід до фільму "55 днів у Пекіні" (1963)

Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (пісня), “Так мало часу” з „55 днів у Пекіні” (створення музики).

Журнал Motion Picture Exhibitor magazine
Номінація на Золоту лаврову гілку: найкраща пісня “Так мало часу” (лейтмотив Пекін) з „55 днів у Пекіні”.

Журнал Motion Picture Exhibitor magazine
Номінація на Золоту лаврову гілку: найкраща музика.

Уряд Іспанії
Рицарський Хрест та Орден Ізабелли Католицької.

Американський Інститут Художніх Мистецтв
Беверлі Хіллз, Каліфорнія: диплом, довічне членство.

1965 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: найбільш оригінальний музичний супровід до фільму "Падіння Римської Імперії" (1964)


Асоціація іноземної преси Голівуду
Номінація на Золотий глобус та статуетка Золотого Глобуса: найкраща оригінальна музика до фільму "Падіння Римської Імперії" (1964).



Асоціація іноземної преси Голівуду
Номінація на Золотий глобус та статуетка Золотого Глобуса: найкраща оригінальна пісня “Світ цирку” з одноіменного фільму (1964).


Журнал Motion Picture Exhibitor magazine
Номінація на Золоту лаврову гілку: музичні люди.

SACEM, Париж, Франція
Золота медаль Моріса Равеля.

1969 Міністерство культури, Франція
Медальйон на чорній стрічці: кавалер Ордена мистецтв та літератури.

1972 Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію: музика (музика до кінофільму: аранжування та оригінальна музика до пісні): "Чайковский" (1971) (створення аранжування до фільму).

Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук
Свідоцтво про номінацію (номіновано фільм; продюсери – Дмитро Тьомкін та Мосфільм), іноземний фільм "Чайковський".

Desert Symphony
Пальмова Пустеля, Каліфорнія: почесне довічне членство.

Оперний клуб Голівуду
Почесний знак та золота картка, довічне членство.

1974 Національна галерея ковбойської слави та центр спадку Заходу
Місто Оклахома, Національний музей ковбойського та вестерновського спадку.
Нагорода спадку Заходу: створення музики до музичного кінофільму.
Нагорода Опікунської ради вестерносвського спадку Вранглер: видатний внесок у жанр вестерну.

1976 Міністерство культури, Франція
Медальйон на яскраво-червоній стрічці: Офіцер Національного ордену Почесного Легіону.


1977 Музична компанія Макса Стейнера
Нагорода Галереї Слави: за внесок у видатну музику до кінофільмів.

1997 Історична Спільнота Віндзорського Square-Hancock парку, Лос-Анджелес
Особливий будинок (двадцяте щорічне турне по будинках): колишня резиденція Дмитра Тьомкіна, 333, бульвар Віндзор.

1999 Почтова Служба Сполучених Штатів
Пам’ятна марка: серія "Композитори Голівуду".


Додаткові нагороди:
Університет Святої Марії, Сан-Антоніо, Техас
Почесний ступінь: Доктор юридичних наук.


Джерело інформації: http://tiomkin.info
Офіційний сайт Дмитра Тьомкіна: http://www.dimitritiomkin.com/biography/dimitri-tiomkin/